· сім’ї, один із членів якої серйозно хворий (соматично або пси-
хічно);
· тих, хто бере шлюб;
· тих, хто розлучається.
Консультування класифікують також за тривалістю (разова, ко-
роткострокова, тривала) і характером допомоги (просвітницько-ре-
комендаційна, діагностична, власне психологічна консультація) [10].
Основна мета психолога, який здійснює консультування, — допо-
могти клієнтові віднайти шляхи і засоби розв’язання проблем, пов’я-
заних з утрудненнями в міжособистісних стосунках із членами сім’ї.
Для того щоб досягти цієї мети, психолог повинен розв’язати такі
завдання [3; 15]:
· розібратися в суті проблеми, допомогти клієнту зняти емоційне
напруження, краще усвідомити ситуацію, що склалася, застосо-
вуючи рефлексивне вислуховування клієнта;
· розширити уявлення клієнта про себе, проблемну сімейну си-
туацію, навколишню дійсність загалом, у результаті чого він
починає по-новому бачити й оцінювати ситуацію, намагається
знайти альтернативні варіанти поведінки в ній;
· допомогти клієнтові взяти на себе відповідальність за власний
“внесок” у сімейну ситуацію;
· підтримати у клієнта віру в себе, готовність реалізувати виявлені
способи подолання сімейних проблем насамперед через зміну
власного ставлення до них і власної поведінки.
Розв’язати ці завдання можливо, дотримуючись певних принципів
[1; 5]:
· добровільності, що означає власне бажання клієнта зверну-
тись до психолога і, отже, орієнтацію його на сприйняття пси-
хологічної допомоги;
· конфіденційності, тобто заборони передавати інформацію
іншим особам без згоди клієнта (за винятком випадків, коли
йдеться про загрозу життю і здоров’ю або клієнта, або інших
людей, про що клієнт попереджається одразу);
· доброзичливості, емпатійного ставлення до клієнта, уміння
уважно й активно вислуховувати іншу людину, виявляючи до
неї повагу, зацікавленість у її долі;
· безоцінного ставлення до клієнта, уміння сприйняти його та-
ким, яким він є, оцінюючи, але не засуджуючи його норми і
цінності, життєві правила, оскільки розширити уявлення людини
61